is this the end?

Страница: 1

Сообщений 1 страница 4 из 4

Поделиться12024-01-08 21:49:13

фейри
Автор: Desiree C. Marchand
принят в охоту
ЛЗ:
Дезире К. Маршанд, 66 у.о.
именной партнер в юр. фирме marchand&specter
Будто бы повсюду свирепствует мор и заразен сам разговор. Все скрывают залежи мечт и надежд, но всё заплесневеет в стоячей воде.
Посты: 38 437,2/0 05.24,2/1
Бумажник: 755$
Сообщений: 410
Уважение: +385

is this the end?
Dean as Victor & Desiree as Jinx
Коли світ котиться в пекло, співпраця з божевільною більше не здається небезпечною. Поки Віктор шукає ліки, Джинкс... а що взагалі тобі треба, шалена?

[nick]Jinx[/nick][status]Я психованна, у мене є довідка.[/status][icon]https://forumupload.ru/uploads/0019/eb/83/215/126603.gif[/icon][sign]

BECAUSE I AM A JINX
[/sign][lz]<div class="ank"><a href="https://silenthunt.rusff.me/">Джинкс, 17 у.о.</a></div><div class="prf">злочинниця</div><div class="lz">Люблю ламати стереотипи, а ще будинки...
і людей!</div>[/lz]

Отредактировано Desiree C. Marchand (2024-01-10 16:26:53)

Подпись автора: by экс-муженек & psyche

Поделиться22024-02-03 01:06:56

дампир
Автор: Dean Мori
Вечный революционер
ЛЗ:
Дин Мори, 4000 у.о.
наемник
Мы родились средь вольных
народов древних земель.
Мы потеряли рассудок
в боях за любовь.
И вот мы пришли заявить
о своих правах: «Да!»
Слышишь шелест плащей
— это мы...
Посты: 129 449,1/0 08.24,1/1
Бумажник: 2555$
Сообщений: 277
Уважение: +320

Hold the die, your turn to roll
Before they fall through your fingers
Not a good night to lose control
Right as the earth is unraveling.
You play with your blocks until they break
And these walls come tumbling down.

“Вибач, не знаю яке місце обрала б ти. Мені шкода”.
Попіл - єдине, що залишилося від Скай, її думок, мрій та сподівань - сипався з урни донизу. Піднесений вітром, він здіймався в повітрі, але ненадовго, наче останнє зітхання дівчини, й осідав додолу. Далеко донизу. Доволі швидкий шлях до останньої зупинки.
Віктор спостерігав за попелом з верхівки будинку, спираючись на свою палицю. Вистачило б одного кроку. Одного нескладного руху, щоб все скінчилося, і чого це все було варте? Який був сенс? Винахідники, люди з величними здобутками, надії майбутнього, реабілітовані вигнанці великої академії - вони? яка сміхота.
Губы Віктора вимучено скривилися в усмішці, постать похитнулася, а в горлі знайомо зашкребло. В ньому самому не залишилось майже нічого - живого, прагнучого. Він втратив себе. Втратив свою мрію. Адже вони з Джейсом так хотіли визнання, що забули про добро.
І його асистентка Скай була б жива, якби Віктор хоч трошки подумав своєю головою. Якби помітив її захоплені погляди та підтримку, і якби не був так сильно одержимий цим клятим гекстеком, що не почув її кроків за дверима лабораторії. Ця клята штуковина була ладна перетворити його на кіборга, викривляючи в муках. А можливо навіть… врятувати? Проте тільки забирала чергові життя. Що в підземному місті Зауні. Що тут. І скільки їх ще буде?
Вони з напарником принесли до цього світу занадто багато проблем, але перш ніж робити останній крок, їх потрібно було виправити.
Чиясь долоня раптом лягла Віктору на плече, стиснувши слабкі кістки в доброзичливому жесті підтримки, і озирнувшись, він побачив Джейса. Кивнувши другові, юнак востаннє озирнувся на безодню, перш ніж відступити.

“Джейс домовився про мир із Сілко і обмін на незалежність підземного міста”.
Залишатися весь час, стоячи рівно перед радою Пілтовера виявилося складніше, ніж Віктор на те сподівався. Але показувати слабкість тіла перед цими людьми, які заледве згодні були слухати його друга (а він, на відміну від “простого винахідника”, все ще займав у раді високе положення та зберігав вплив), хлопцеві не хотілося, і поки його тримали ноги, він лишався стояти. Спостерігав з уважністю за сумнівами на їх обличчях, за небажанням старших підтримувати мир, за тим як шовкові рукави їх вбрання, ніби знехотя, коливаються, коли вони повільно здіймають догори свої руки, голосуючи; за тим, як переглядаються між собою ошатні пані та радники в костюмах з дорогої тканини, перш ніж міцно стиснути губи в незадоволенні необхідністю дарувати таким як Сілко милість та свободу - відокремленість. Незалежність. Спостерігав за своїм другом, що тримався міцніше за кам'яну споруду, переводячи погляди між радниками. Рахуючи подумки. Розуміючи що отримає згоду.
Віктор не втримався від потаємної посмішки. В усякому разі, здавалось хоч щось нарешті вони вчинили вірно. Джейсу було видніше, він знав. Розумів, що відтепер не буде невиправдано насилля, обмежень, утисків чи несправедливих законів, тієї нерівності, що так відрізняла підземне місто від верхнього і перетворювала Заун на звалище, в якому вигляді він існував зараз. Хоча це все ще довгий шлях і лише півкроку до гармонії, миру та припинення конфліктів. Крихітний порух, однак не останній.
Спираючись на палицю, Віктор ступив вперед, бажаючи звернутися до свого друга. Чи варто було його привітати, чи що зробити. А, власне, не було й необхідності нічого казати.

“Гекстек, його потрібно знищити”.
“А як же твоя хвороба, Вікторе?”

Про це вони поговорять опісля. Можливо теперь був шанс направити сили цієї енергії, осяявши підземне місто надією. Можливо… Проте поговорити про це з Джейсом Віктору так і не вдалося.
Юнак ворухнувся у бік друга, але після довгого часу перебування стоячи перед радою, не втримався на ногах і спіткнувся.
Ракетна боєголовка, сміючись та сяйнувши фіолетовим маривом, пробила скло радницього залу в ту мить, як хлопець упав за високий круглий стіл на підлогу.
Цей вибух не можна було ні з чим порівняти. Війнуло жаром. Біль пронизала тіло, наче проштрикнула його голками, кінцівки ламало і крик вирвався з горла, а ти навіть не знав чи ти то кричиш, чи хто інший, чи тебе вивертає й розриває, чи того, хто знаходився поруч. Де Джейс?
Віктор задихався. Захищену підтримуючим корсетом спину засипало уламками, крихтами каміння та склом, на обличчі струменіла кров і темне волосся на голові злиплося від неї. Хлопець не знав, чому досі живий. Тіло ж пройняло нестерпним болем, схожим на той, який мучив його від гекстеку.
Гекстеку… хтось його знищив? Думки плуталися, відносячи його у гарячкове марення на човні.

Віктор декілька разів приходив до тями, і знову провалювався у забуття, перш ніж все скінчилося. Він був там, у залі. Він був внизу, серед руїн, криків і болю. Він був попелом Скай, голосом за плечем Джейса, руками професора Гаймердингера. Він був не живий, але не мертвий. Агонія, що чіплялася за життя відчайдушно, бездумно, поки нарешті не замовкла.
Віктор усвідомив себе на тонкому матрасі й та пласкій подушці серед запахів ліків, спирту та пилу. Підлога, стіни та ліжко раз по раз здригалися від підземних поштовхів викликаного вибухом землетрусу.
Очі хлопця запали ще більше за минулу добу та страждання, і коли хворий розкрив їх, то вони нагадували справжні провалля, а він сам - більше мерця, ніж людину. Рука, якою Віктор потягнувся до обличчя, виявилася вся попечена, але шкіра на ній не була вразливою та не боліла. Хлопець пам'ятав що це зробив з ним Гекстек, та тепер… вже не важливо - це теж він пам'ятав.
Все було зруйновано. Головна споруда в руїнах. Лабораторія знищена. Джейс… в тому залі у ту ж мить, як знаряд стикнувся зі стінами, всі були приречені на загибель. І не вижив ніхто. Окрім нього. І Віктор не хотів знати причину.
Можливо вона полягала в тому, що падіння вберегло його від впливу вибухової хвилі. Чи через те, що підлога провалилася вниз разом зі стінами, зі стелею, з Віктором, не отримавшим всю руйнівну силу урону. Чи може все через… гекстек.
Закривши обличчя руками, хлопець, залишившись наодинці не стримував сліз. Вони відчувалися на смак сіллю та хімієй.

“Але тепер мусимо виправити помилки”.
Віктор залишився живий, щоб виправити їх помилки, от тільки… Помилився, схоже, Джейс. І ніхто не впорався.
Жителі підземного міста завдали нищівного удару, та хлопець боявся, що відтепер це не останній. І в раді не залишилося нікого, хто міг би це випередити. Зупинити - навіть не саме підземне місто, а більше не було нікого, хто виступив бы проти з новою силою спалахнувшої ворожнечі. Чутки, що розповсюджувалися про термінове зібрання нової ради Пілтоверу та їх вердикт з приводу конфлікту з Зауном та загрози від Сілко, не віщували нічого доброго. Миротворці були готові до наступу.
Віктор покинув стіни лікарні потайки, ігноруючи рекомендації заклопотаних лікарів, не звертаючи уваги на плач та скорботу, що долинала звідусіль, не думаючи про… безнадію.
Загибель, ось що принесли перемовини з Сілко. І тепер винахіднику конче потрібен був знищений гекстек, щоб вижити. Зцілити себе та допомогти тим, хто ще був здатний жити після завданого удару. Це все, що він міг зробити. Врятувати… Чорт забирай, це Джейс хотів усіх врятувати, і тепер він лежав мертвий, похований серед руїн та буде розвіяний попелом! Як Скай.
А він не хотів. Він же думав лише про себе, але тепер повинен був подбати про себе та інших. Бо Джейс бы цього хотів. І лише вони вдвох знали, що робити з цією клятою штукою і де її знайти. Рідкісний гекс-кристал. Сяйво. Ліки.
А тепер про це знав тільки Віктор. І, пробираючись до частково зруйнованого Підземного міста в пошуках знайомого шляху, через смог і нетрі, серед яких пройшло його дитинство, хлопець подумки благав себе самого, щоб йому тільки вистачило на то сил.
Бо перший крок завжди складніший за останній.

Віктор знав ці тернисті стежки та сховані між трубами та будівлями ходи, де лазив дитиною в пошуках того, що принесе йому користь чи буде цікавим з інженерної точки зору; того, що допоможе йому чи батькам. Знав ці місця, де ковтати дим та витоки хімікатів було не легше, ніж намагатися відмитися від бруду та багна вузьких вулиць, або втриматися на їх підйомах та спусках каліці. Знав ці камені і де сховатися від миротворців. Колись. Однак минуло вже достатньо часу, щоб Заун змінився. Перетворився в незнайомі лабіринти, і тепер, тим паче після завданого ракетою урону хлопець ледве впізнавав його. І чим далі його худорлява сутула фігура крадькома, обережно рухалася підземним містом, тим менше Віктор розумів, де саме йому звернути, щоб знайти те, що потрібно. Над його головою висів непроглядний морок і здіймався вихром пил, а в душі тяжіла втома та відчай. Їм вторив лише гул у трубах та шурхіт щурів між сміттєвими баками.
Віктор сперся на якусь споруду, а точніше те, що від неї лишилося, дозволивши собі перепочити та використати цей час ще з тим, щоб роззирнутися навколо та спробувати пригадати шлях. Іншого він не міг: не можна згадувати тих хто загинув, лише відсторонитися, відмахнутися від цих думок, інакше це стане занадто нестерпним. Йому будуть ввижатися крики. Чи плач. Ще довго. Можливо навіть зараз?
Віктор струснув головою, але шум у вухах не припинявся, якесь стогнання, чи скажене виття. Якесь… щось лунало з боку будівлі і, нарешті опанувавши себе та прислухавшись, він зрозумів, що там був хтось живий - між цими уламками та руїнами. Серце підскочило від жалю, відгукнулося на поклик, і хлопець кинувся до зруйнованої будівли на голос, розгрібаючи каміння голими руками та кашляючи від здійнявшогося пилу.
- Тримайся, я тебе витягну!
[nick]Victor[/nick][icon]https://forumupload.ru/uploads/001b/ff/42/18/82206.gif[/icon][sign]
[/sign][lz]<div class="ank"><a href="ССЫЛКА НА АНКЕТУ">Віктор, 25у.о.</a></div><div class="prf">винахідник</div><div class="lz">Лише через тебе я досі живий.</div>[/lz][status]В пошуках безумства та ліків[/status]

Подпись автора

Поделиться32024-02-27 01:49:11

фейри
Автор: Desiree C. Marchand
принят в охоту
ЛЗ:
Дезире К. Маршанд, 66 у.о.
именной партнер в юр. фирме marchand&specter
Будто бы повсюду свирепствует мор и заразен сам разговор. Все скрывают залежи мечт и надежд, но всё заплесневеет в стоячей воде.
Посты: 38 437,2/0 05.24,2/1
Бумажник: 755$
Сообщений: 410
Уважение: +385

Let's blow this city to ashes,
And see what Pow-Pow thinks.
It's such pathetic neatness,
But not for long 'cause it'll get jinxed!

[indent] — Тихо!. — її голос відбивається від бетонних стін ніби це не звичайне ехо лунає з кожного куточка, подвоюючись, розділяясь та знов збираясь в єдине ціле, а різні люди благають про одне й те саме, знижуючи тональність до ледь помітного шепоту. Десятки різних Джинкс, які молять про одне й те саме, щукаючи якщо не порозуміння то хоч крихти співчуття поки навколо руйнується цілий світ.

[indent] — Мені треба подумати!. — схопившись за голову, вона намагається вгамувати біль, який зявся разом з спотвореними версіями Майло та Клеггора, які ніколи не змінювались, не росли і не перетворювались на щось інше. Завжди однакові: з демонізованними обличчами, спалахами кольорів, відміток, хрестиків, рисочок та знаків, з запеченою кровю на голові та грудній клітці, пустим поглядом та засудженням в голосі. ЇЇ друзі дитинства, ні… брати? Хлопці з якими вона виросла, ділила іграшки, сміялась, байдикувала, дуркувала, була не до кінця відвертою, іноді по-дитячому нахабною та нетерплячою. Ті що її захищали, підтримували і… критикували? Насміхались, принижували порівнянням з Вай, не хотіли брати з собою на завдання бо вона слабка, не така, дивакувата і не на що не здібна…

Джинкс*?

А вона? Вона іх вбила.

[indent] Відтепер Майло і Клеггор вимушені залишитись такими самими, не змінними, завжди молодими, іноді набридливими, але більшість часу відверто нестерпними. Її кати, нагадування про скоєнні помилки та… єдині друзі? Життя ніколи не було простим і зрозумілим, так чи є сенс дивуватись подібному жарту?

[indent] — Вбивця!

[indent] — Я не хочу це чути! Замовкни!

[indent] — Ти вбиваєш всіх кого любиш?

[indent] — Відвали, Майло! Тебе я завжди ненаведіла! А ти чого дивишся, є що сказати?!

[indent] Клеггор завжди мовчить і так дивиться: ніби йому є що сказати, але він обирає тишу бо кожен звук викликає в нього тошноту. Дуже спокійний, врівноважений, розсудливий і стриманний. Він ніколи не казав що думає і ніби й не критикував, але цей погляд. Вона ніколи не чула від нього поганого слова і, відверто кажучи, навіть отримала домогу. Наприклад тоді, коли вони намагались обкрасти науковця. Але це було настули давно що чи є сенс згадувати, Тепер Клеггор завжди мовчить і дивиться, ніби залишаючи важку роботу на Майло, він просто чекає. Чого? Кого? Досить!

[indent] — Вандеру не сподобається нова компанія.

[indent] — Замовкни! Тиша, мені потрібна тиша!

[indent] Їй лячно, дуже лячно. Вона не впевнена в тому що витримає щє одного “друга”, чи родину? Яке взагалі це має значення. Джинкс стискає пальці на волоссі, ніби ця біль може хоч якось перекрити страшне, нестримне відчуття що гризе її із середини. Повільно, методично, допомагаючи Майло “забивати цвяхи в її труну”. Якби вона в неї була. Але ні, вона не мертва, це все Паудер. Вона померла разом з Сілко, рятуючи Вай. Останній жест, неправильний вибір і бесславний кінець. Сілко не повинен був померти. Це повинна була зробити Паудер і вона загинула, забравши з собою єдину людину, яка піклувалась про Джинкс.

Більше немає Паудер.
Немає Сілко.

Є тільки Джинкс і…
[indent] Майло, і Клеггор. Вони не пішли бо хто тоді залишиться з Джинкс? У неї зовсім немає друзів, вони їй потрібні, хоч іноді і хочеться вбити їх. Щє раз, знов… А це взагалі можливо?

[indent] Майло обіцяв що Вандер і Сілко тепер теж будуть з нею, але поки вони не прийшли. І не прийдуть… принаймні вона сподівається що цього не станеться. Вандер іноді приходив і на відміну від Майло не звинувачував її. Тільки дивився, ніби розарованний. Це дратувало так само як гра в мовчанку від Клеггора. Але сьогодні Вайндер не прийшов. І сілко теж. Джинкс чекала і ніби сподівалась що цього не буде. А поки що вона дивиться на Вай, яка схопилась за цю дівку ніби та є рятувальним кругом, єдиною надіє чи… родиною?

Чи ми досі сестри?

[indent] Це болить навіть більше ніж розчарованний погляд Екко. Вони більше ніколи не будуть друзями, їх ігри скінчились тоді на мості і відтоді Екко її не любить. Відверто кажучи, це сталось раніше, можливо коли вона вбила його друзів, когось з близьких або саме того рудого хлопчиську що напав під час поставки для Сілко? Яка зараз різниця? Екко казав що Паудер вмерла і він буд правий. Тепер залишилась тільки Джинкс…і Майло, і Клеггор і хтось ще?

[indent] Сумно. Вай не загинула. Було простіше вважати її мертвою і берегти ту кляту димову шашка ніби якщо її запалити, старша сестра повернеться з того світу і вони знова будуть разом. Іронічно. Вона повернулась, але тільки щоб засудити і обійняти ту кляту дівку. Краще б Вай померла. Паудер не мала права вбивати Сілко, вона повинна була зникнути разом з Вай, коли та не дала Джинкс і шансу, одразу повіривши що на металевому підносі може бути голова темноволосої наволочі [Фу, я не настільки божевільна!]. Як її там звали? Хоча яка взагалі різниця.

[indent] — Кажу, мені треба подумати!. — вона кричить, так голосно як тільки може. Перекрикуючи інші голоси, чийсь плач, постріли і погрози. Піднявши очі, Джинкс дивиться на вогонь, оточивший Пілтовер. Він зруйнував сенат, перекинувся на сусідні будови і охопив центр міста. Вибух був міцніший ніж вона уявляла. Не те щоб вона не хотіла стерти з цього всесвіту сенат, але не очікувала такого масштабу. Тепер, спостерігаючи за тим як мешканці Зауну без вагань штурмують міст, майже не відчуваючи опору військових і пробиваються в “верхнє місто”, вона почула себе краще. Йому б напевно сподобалось. Майло мав рацію: вони всі мертві, а якщо ні, вони стануть мертвими коли організація Сілко добереться до міста. Сілко.

[indent] Це питання болить. Відгукується в темряві, лунає в тиші і так само відбивається від бетонних стун як і її власний голос. Це боляче. Майже так само як обіцянка Майло, що Вандеру не сподобається нове товариство. Як тихий, набридливий голос, який постійно повторює те саме. Чи можна від нього здихатись — таємниця. Чи взагалі потрібно це робити?

[indent] — Вбивця.

Ось знов.

— Вбивця.Ти вбивця, Джинкс. Вони всі мертві. Чуєшь? Скільки друзів щє тобі потрібно?

[indent] Джинкс гризе нігті, виміряя кроками невелички виступ з якого зробила свій перший і наразі єдиний постріл. Буцає ногою в цю секунду непотрібну зброю, дивиться на вибух. Відмахується від Майло його улюбленної пластинки, яку вона знає на память, а потім по енерції від Клеггора з його засуджуючим поглядом. Ніби нічого й не казав, але вона нає, він засуджує. Як завжди. І зарах це дратує більше звичайного чи може це тому що вона не відчуває перемоги?

Пілтовер повинен сплатити борг.

[indent] Якщо їй болить, то іним повинно боліти ще більше. Джинкс не відчуває тріумфу, ніхто не зможе сказати що вона молодець, в неї більше немає родини і дому теж нема. Очікуючи схвалення, вони померли так і не визнав її. Що б Джинкс не робила, все ніби не так. І за це заплатить Пілтовер.

[indent] І він це вже робить. Чи ні?

[indent] Джинкс щє раз дивиться на вспалахи. Не її чиїсь інші. Гарні, але недостатньо великі. Місто повинно розрахуватись за те що зробило з Сілко. З нею. З ними всьома. В усьому винно місто. Обидва міста, якщо рахувати відверто. Вони заплатять. Вони всі заплатять!

[indent] Схопивши зброю, Джинкс біжить до виходу не звертаючи увагу на Вай і цю дівку, притиснуту до її сестри [колишньоъ сестри] як та пиявка. Як там звали цю темноволосу наволоч? Катарина? Кайла? Кейтлін? Яка взагалі різниця? А вона є, бо мати цієї потвори була в Сенаті. Джинкс не знала [але зараз ця дівка так голосно скиглить що немаэ можливості ігнорувати], бо якби так, то зробила би постріл набагато раніше. Невеличкий бонус. Якщо Майло не брехав і Сілко зараз дивиться, вона сподівається він посміхається. Але його немає. Нікого немає. Залишилась тільки Джинкс, і Майло, і Клеггор і… помста.

[indent] — Я придумала!

[indent] Вона сміється. Біжить. Не розрізняє дороги. Сходи, постріли, вибух, ще один. Стріляє в когось, кидає свої улюблені іграшки, знов стріляє. На прикінці зовсім втрачає звязок з реальністю, натискає на “шалений гудзик” – улюблена іграшка, якою вона ніколи не користувалась тому що Сілко був проти. Але Сілко більше немає, він не зможе заборонити. І Майло немає, він мовчить, може злякався, образився чи просто чекає на розвиток подій. Клеггор мовчить, він завжди мовчить. Може навіть засуджує, але вона більше не дивиться. Вона не баче нікого. Чи є там хтось щє? Навіть якщо і так, нехай мовчить. Може вона залишилась без друзів? На секунду стає самотньо, а потім в голові лунає голос Вай.

[indent] — Тому що ти джинкс*.

Згодна!

[indent] Гузик клацає, але нічого не діється. Джинкс натискає ще раз. А потім ще й ще. Закладаючі бомби одразу в кулькох будівлях Зауну, вона ніби виконувала завдання Сілко, але додала трохи фантазії. В її уяві це повинно було вспалахнути різними кольорами, але на практиці вийшла якась халепа. Як завжди. В Джинкс ніколи не виходило зробити все правильно. Якщо вона планувала влучний постріл, ставалась ціла катастрофа. А якби планувала апокаліпсіс то… чи є сенс це пояснювати? Гукик не працює і вибуху не буде. Чи буде? Це що, спалах?

[indent] А потім стає тихо. Так ніби все скінчилось і більше не залишилось нікого. Спочатку спалах і гучний вибух. Багато пилу, чиїсь голоси. Чи встигла Вай відтягти своюб подружку в безпечне місце? І що це за хруст: каміння чи кістка? Вона не відчуває болю чи відчуває шматки власного хребта? Не намагається поворухнутись, щось змінити в позиції, вибратись чи хоча б влаштуватись зручніше. Навіть якщо нога буде зламана вона не болить так як тоді на мосту. Що б не зробив той лікар і Сілко, вже більше не болить. Не так, не тут і не зараз. Але Сілко більше немає. І немає Майло і Клеггора, а Вандер десь загубився і немає нікого, вони всі пішли. А хто залишиться з Джинкс?

[indent] — Тримайся, я тебе витягну!

[indent] Йди куди йшов.

[indent] В джинкс не може бути друзів чи родини, вони змушені залишись самі бо все життя це лотерея і джинкс ніколи не виграють. Вони змушені йти по життю, відчуваючт як ніхто їх не розуміє. Як би ти не старався результат буде один. В решті решт самотність це не плохо, просто потрібно звикнути.

[indent] Вона замикає очі і більше нічого не чує. Ніби хтось щось робить чи це її уява, а де тоді Майло, Клеггор і Сілко? Невже ніхто не хоче залишитись з Джинкс?

Отредактировано Desiree C. Marchand (2024-06-02 14:47:51)

Подпись автора: by экс-муженек & psyche

Поделиться42024-03-06 17:34:39

дампир
Автор: Dean Мori
Вечный революционер
ЛЗ:
Дин Мори, 4000 у.о.
наемник
Мы родились средь вольных
народов древних земель.
Мы потеряли рассудок
в боях за любовь.
И вот мы пришли заявить
о своих правах: «Да!»
Слышишь шелест плащей
— это мы...
Посты: 129 449,1/0 08.24,1/1
Бумажник: 2555$
Сообщений: 277
Уважение: +320

Що як в цьому немає сенсу? Віктор відчував несамовите хвилювання, знову й знову чіпляючись пальцями за каміння та роздроблені руїни, намагаючись дістатися до того, хто, на його думку, був там живий. Наче від цього залежало все його життя, і він міг спокутати свій гріх, свою провину - створення з Джейсом Гекстеку, привівшого в результаті до вибуху і такої великої кількості жертв - врятувавши хоч одну людину. Хоч когось. Він не зміг допомогти своєму другові, коли все в залі Ради Пілтоверу обвалилось - стеля, стіни, вікна зз їх гострими друзками скла - вбиваючи кожного, хто був присутній на засіданні, окрім нього. І не зміг зберегти Скай, що сліпо вірила йому та слідувала за ним, підтримуючи небезпечні наукові відкриття свого наставника. Але він врятує того, хто зараз лежав, страждаючи під завалами, і це повинно бути хоч чогось вартим.
Проте ця людина тепер мовчала. Вже деякий час в тиші лунали лишь звуки шурхоту каміння та частого напруженого дихання Віктора, котрий намагався звільнити більше місця і віднайти того, кого поховало під купою каміння. Ні благання, ні скиглення, ні плачу, ні стонів. Можливо, йому це почулося? Можливо тут нікого немає, а він просто занадто втомився? Можливо він чув те, чого не існує, чи чого він не пам'ятає. Віктор був охоплений болем і не при свідомості, проте не міг не чути останньої агонії перед смертю всіх тих, хто загинув у залі Ради Пілтоверу. Він знав, що чув все це, але закривався від уривків спогадів, відмахувався від того, що нестерпно лякало його. Наче крім смерті та криків всіх тих людей він, подумки повернувшись до тієї зали, знайде щось ще. Можливо стільки болі, скільки не здатна витримати одна людина.
- Будь ласка, хто б ти там не був, якщо ти живий, відізвися, - покликав Віктор незнайомця у пустоту, у завалані руїни. Чи є сенс шкребти та відкочувати кляті кругляки та кладку? Можливо це лише марення його, або руки наткнуться на мертве тіло.
- Будь ласка, виживи, дай мені шанс врятувати тебе, - його шепіт відскакував від зруйнованих стін луною, наче м'ячик, а нігті ламалися, коли пальці хлопця знову й знову відкидали в сторону важкі шматки зламаних стін та дощечки.
Аж ось нарешті хлопець побачив волосся. Здавлений між камінням кінчик коси яскраво-синього, василькового кольору. Зрадівши цій знахідці, Віктор лише сильніше, вправніше запрацював руками, примовляючи при цьому:
- Я тебе бачу, просто дочекайся мене, гаразд? Будь живою.
Не помирай! Він повинен встигнути, повинен виправити помилки, нехай може і не заради себе. Але в пам'ять про Джейса. І Скай. І всіх тих, хто загинув в той день. Цікаво, чи вижив професор Гаймердингер? Він міг би допомогти Віктору, коли той знайде кристали. Якщо знайде.
- Ай, - подряпавшись об гострий уламок, Віктор шумно випустив повітря крізь зуби і міцно стиснув кулак, ховаючи в ньому тонку ранку, та продовжив працювати. Якийсь час потому хлопець вже помітив стрункі дівчачі ноги, можливо травмовані, а потім, прибравши останній камінь, віднайшов ту, кого поховало під цими завалами. І тоді Віктору перехопило подих. Він мало не упустив брилу собі на ноги від потрясіння, розглядаючи тонку, розбиту дівочу фігуру, скалічену і… небезпечну.
- Ти?!
Джинкс. Всім у Пілтовері було відомо, хто така Джинкс - вбивця і психопатка, найманка, прихильниця Сілко та його поглядів, його шанувальниця, власне, обожнюване ним створіння, що перетворилося в оце з глузду зїхавше під його пильним наглядом з малої дитини. За нею полювали Миротворці не менше, ніж за самим Сілко. Вона спричинила стільки горя та неприємностей, що годі було перерахувати. Вона…
Ходили чутки, що це вона знищила Головну споруду Ради. Лабораторію. Все місто. Ходили чутки, що вона зробила це за велінням Сілко. А інші, в лікарні, де Віктор провів якийсь час, шепотілися, що сам Сілко помер і Джинс його вбила, перш ніж зруйнувати верхнє місто. Бо так казала Кейтлін Кіраман.
Шалена. Скажена. Віктор не знав, чому вірити, миротворці діяли так, начебто їх “ворог номер один” все ще був живим, і готовим зруйнувати залишки Пілтоверу, відновивши правління та незалежний суверенітет Підземного міста. А він сам… в усякому разі хлопець точно знав, що вона небезпечна, і тепер дивився на Джинкс розгублений, не уявляючи, що йому робити і подумки молячись, тільки б вона не отямилася. Даремно він прохав її залишитися живою. Шкодував зараз Віктор і про те, що взагалі взявся розкопувати чужу могилу. Адже це Джинкс, от тобі й лихо. Вона вбивця. Її він не хотів рятувати, та, власне, ніхто й не зможе. В неї немає ні розуму, ні душі, ні серця, щоб було хоч щось реанімувати. З живого - лише тіло - стиха здіймалася грудна клітина. І єдине хороше, що винахідник міг зробити - це дати їй померти. Чи здати її Пілтоверу, як вбивцю, Віктор навіть не потребуватиме за це винагороди, проте… не зможе її дотягти до миротворців, це очевидний факт. Вона вб'є його раніше, навряд приклавши для цього багато зусиль.
Джинкс ворухнулася, чи йому здалося?
Негайно відступивши назад, хлопець перечепився об черговий, кинутий ним же від руїн, уламок, незграбно змахнув руками та не втримався на втомлених ногах, гепнувшись сідницями на землю. Ох, як це все невдало, і він… Віктор навіть не має чим захиститися від Джинкс, якщо вона вирішить його прикінчити. Тож… тож треба зробити це першим, або задурити їй голову. Кажуть в неї зовсім немає клепки. А він… ніколи ж раніше не вбивав ось так, своїми руками, чи зброєю, навмисно, щоб бути рішучим справді зробити це зараз. З нею.
Хоч назад камінням її прикопай, чесне слово.
- Ти Джинкс? Жива? Ціла? Я Віктор, - рука хлопця намацала кинутий поряд ціпок, щоб мати змогу піднятися, а поранена долоня знайшла на землі камінь і міцно стисла на випадок, якщо перемовини зайдуть у глухий кут, - я звільнив тебе з під завалу. Так що можеш тепер іти, куди тобі заманеться, - і краще подалі, - якщо, звісно, здатна стати на ноги.
А йому самому теж потрібно забиратися звідси. Бажано в протилежному напрямку. Нехай вулички Зауна для Віктора - нескінченний лабіринт, нехай він сам почуває себе так, ніби був лише привидом, відголосом того винахідника, що здатний був на мрії та досягнення - ні, він загинув у тій башті. Нехай. Рятування Джинкс теж стало помилкою, яких він так хотів уникнути, але коли вороття назад немає, він просто піде вперед. Якось. Якщо ця дівчина не вб”є його, що було б закономірним результатом.
Джинкс…
У неї була з собою зброя? Він не помітив.
Ціпок оперся об землю і зісковзнув, не дозволяючи юнаку піднятися. Він відчув хвилю підступаючої паніки - мало часу, раптом Джинкс захоче прийти по нього? Нісенітниці, звісно, він їй ні до чого. Але ж вона божевільна..? А йому конче потрібно вижити, щоб допомогти людям і виправити помилки.
Цікаво, а що потрібно їй? Які поммилки хотіла б виправити вона?
- І як ти… втрапила в таку халепу? Під ці завали? - Віктор продовжував говорити, намагаючись встати, ніби втравпивша у клітку до звіра людина, єдиний вихід котрої повз хижака, якого треба вмовити не нападати. Скориставшись своїм розумом та улестливими словами.
Завдяки останнім, кажуть, і хижак може стати другом.
[nick]Victor[/nick][icon]https://forumupload.ru/uploads/001b/ff/42/18/82206.gif[/icon][sign]
[/sign][lz]<div class="ank"><a href="ССЫЛКА НА АНКЕТУ">Віктор, 25у.о.</a></div><div class="prf">винахідник</div><div class="lz">Лише через тебе я досі живий.</div>[/lz][status]В пошуках безумства та ліків[/status]

Подпись автора

Страница: 1

Silent Hunt

Меню навигации

Пользовательские ссылки

Информация о пользователе